(Гійом Аполлінер)
Коли приходить 19 січня я завжди згадую Яна Палаха і ті похмурні дні 1969 року в Празі… Може тому, що я старий і надто багато пам’ятаю. А може тому що таких людей не можливо забути, бо їм птахи закрили обличчя крилами, коли вони не змогли більше дивитися на цю неправду...
Вірші можна писати вчинками,
Історія складається не з важких томів,
А з маленьких цеглинок «я».
Якщо чоботами розтоптано серце,
Якщо зачаровані мости
Тремтять під чужим залізяччям,
Якщо річка може тепер тільки плакати,
А люди, такі ще вчора веселі, тільки мовчати,
Якщо навіть світила неба стали єретиками,
Якщо навіть правду називають брехнею,
То хтось мусить знову згадати про Яна Гуса,
Хтось знову мусить ним стати,
Хтось мусить запалати, як сонце,
Якщо навіть воно гасне в цій темряві,
Якщо люди байдужіють,
Якщо наша старезна бруківка
Ця блискуча бруківка
На площі Святого Вацлава
Слухняно й покірно терпить
Нахабні кроки окупантів,
Завжди знайдеться коробка сірників
Запалити свічку,
Яка ніколи не згасне…