І сказав,
Що бачив усе.»
(Армен Шекоян)
Пам’яті Сергія Нігояна
Він читав вірші вічності
На барикадах буремного міста –
Син давньої як світ країни,
Що перша побачила сонце
Після темних днів потопу,
Камені якої знають настільки багато,
Що навіки замовкли
Чи то від журби,
Чи то тому,
Що слухають пісню Неба,
Він мріяв про музику слів
Він вірив давній мудрості
Ноя, що випускав білого птаха
І чорного – бо життя двоколірне
Було і буде.
Він читав вірші
Про високі гори,
Вільну як вітер правду,
Але темні покидьки
Вдягнені в чорне вовкулаки
Розстріляли цю пісню
Влучивши своє чорною кулею в серце…
Примітка:
Його розстріляли за те, що читав вірші 22 січня 2014 року. Скільки ще виродків у погонах ходить по нещасній землі…