на ристалищах світу
карбований талер сновидь.»
(Пауль Целан)
Інколи в снах моїх кольорових,
Що прибиті іржавим цвяхом
До стіни тесаної деревяної
Старого ірландського шинку,
Мені часом мариться,
Що хмари - це просто помилки,
Одруківки бородатого Бога-поета,
Писані лебединим пером
В книгу високого синього неба.
Ми варимо трунок
З чорних краплин ночі
(І то не у снах)
П’ємо з білих горняток ковтками:
Так п’ють божевілля
Художники шахових дошок
З білих горняток,
Ліплених з сонячних днів,
Опалених Агні-хотаром
(Таки посередником).
Рудобородий король
З очима кольору трав
Здіймає ірландський прапор
Над зруйнованим замком -
Свою мрію лишає останній твердині
Королівства загиблого Томонд*.
А ти, Маргарито,
(Так називав я тебе
У снах-палітрах казкових)
У долонях зігріла прощання,
Коли йшов на війну чергову
За свободу Ірландії.
На ту саму з якої вернусь
Тільки спогадом.
Примітка:
Звичайно не Томонд, а Туадмуман (ірл. - Tuadhmhumhain). Томонд я написав, щоб читачам було зрозуміліше...