Всіма дрогами,
Вже без гніву і не суворо
Оглядала усіх:
Вона була п’яна...»
(Еміль Верхарн)
Пані, не пийте – це забагато,
Пані, цей шинок можна минути
І сюди не зайти.
Пані, Вас надто всі добре знають,
Тут – у Дубліні, там у Слайго,
Вибачаюсь, у Слігех, але то все одно.
Пані не пийте, коли нетверезі –
То вже занадто – впадете у бруд,
Плаття біленьке стане плямистим,
Ой, як не гарно буде тоді.
Пані, не пийте, це Вам не личить
Потін і пиво – це ж просто блуд.
Пані, ми звикли до Ваших візитів
У кожну халупу і замки князів,
Пані не треба шаленим віскі
Туманити розум! А їй не втямки...
У нас в Ірландії люблять вмирати,
Люблять і жити – інколи й так,
Пані не треба, так безтурботно,
Так недоречно дивитись на нас,
Ви ж за роботою, Ви ж на службі
В Кромвеля, Вільяма чи може в Генріха
Того, що восьмого, тільки не в нас!
Краще до справи, на нашому острові
Раді-радісінькі геть всі без винятку бачити Вас!
Пані не слухає, келих за келихом
Перехиляє та все у нутро,
Косу закинула, мугикає пісеньку – їй все одно!
Донхади й Патріки, Гормлейт і Грейнн –
Плачуть і журяться,
що ж таке робиться –
Пані бліда
віскі упилася, просто біда!