Заснуло серце…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Моє серце горнулось
До білих зимових метеликів
Які прилітали
На червону відмітину
Серед білої порожнечі,
Яких приносив до теплого поштовху
Холодний грудневий вітер.
Моє серце шукало
Хоч трохи тепла серед холоду
Серед квітів морозу
І подихів сивих хмар.
Моє серце безхатьком-собакою
Блукало манівцями міста чужого
Кам’яного – з вікнами-більмами
І бачило сни: такі ж кольорові,
Такі ж теплі і вітряні
(Легкий бриз океану)
Як острів загублений в порожнечі
Порожнечі нашого світу:
Моє серце бачило сни.
Серед безодні самотності,
Серед Ніщо майбутнього,
Серед ночі вічної й нетутешньої
Моє серце бачило сни:
Наповнених світлом сумного Сонця,
Наповнених квітами дивними,
Наповнених синявою –
Бачило сни…