Журливий вітер…»
(Франческо Петрарка)
Моя муза зеленоока
Явилась мені серед лісу Данте,
Серед листяних хащів
Над якими неслась в Океан
Колісниця шаленого Cонця.
Моя муза зеленоока
Сонетом сумного Петрарки
Співала мені про вечір,
Коли всі кольори гаснуть:
Навіть кольори стокроток –
Квітів Гасконі й Тулузи:
Сутінок альбігойців.
Моя муза зеленоока
Біля стежок оленів
Дарувала мені одкровення,
Таїну води і повітря,
Дарувала мені вічність,
Розказала мені про безсмертя
Тіла мого космічного
І духу мого невагомого.
Моя муза зеленоока
Блукала серед туману
Серед дерев колючих
Давніх, як оці гори,
Поринала в ріки холодні
Ступала ногами босими
На каміння круглі й гладенькі.
Моя музо зеленоока!
Де блукаєш ти нині,
В яких краях незнаних
Шукати мені сліди
Твоїх тендітних ніг…