Пелюстка, що плаває в чарці.»
(Лі Бо)
З нас сміються пелюстки –
Навіть вони – вічно сумні,
З нас сміються – квіти,
Буття яких мить коротка,
З нас – вічних вигнанців,
Що втратили Піднебесну,
Віддали її на поталу
Диким північним варварам,
Кочівникам безпритульним,
Сміються весняні квіти,
Сміються і нас запитують:
«Невже китайці не здатні
Тримати в руках меча,
Невже нездатні відвадити
Грабіжників ненаситних
Від наших земель плодючих,
Від наших рік прозорих,
Від наших полів зелених,
Від наших гаїв бамбукових,
Від наших гір священних?
Невже китайці змирилися
З дикунством невігласів,
З темними молокоїдами,
І їхніми ханами-злодіями?
Невже?»