Звідки ми можемо знати що таке смерть?»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Коли наближався він до селища –
До убогого селища, де старі тути
Росли, щоб годувати черву метеликів,
Де всі хижки були вкриті соломою,
Де люди раділи жменці пшона,
Де орачі сонцем і пилюкою втомлені
Дякували жорстокому високому Небу,
Що знову не послало на їх землю голод,
Що тихо раділи, бо нема знову війни,
Коли був вчитель біля цього бідного селища
Вже зовсім близько, він почув музику –
Прекрасну давню музику Піднебесної,
Зрозуміти яку міг тільки майстер,
Він спитав у юрби учнів:
«Навіщо різати курку
Таким великим ножем?»
І всі здивовано мовчали,
Лише Цзи Ю, що споглядав квітку,
Раптом ніби від сну прокинувшись,
Сказав чи то Вчителю чи то Всесвіту:
«Я чув від Вас, що коли шляхетний муж
Вивчає Шлях, він сповнюється людяністю,
Якщо ж маленька людина вивчає Шлях,
То легко цією людиною керувати.»
І вчитель почувши ці слова
Чи то зухвалі, чи просто відверті,
Чи то слова відчаю, чи то мудрості,
Лише посміхнувся у відповідь:
«Діти мої! Він сказав істину.
А я пожартував перед тим лише…»