Людяність може утвердитися лише через покоління.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Старий вчитель не потрібен правителям,
Старий вчитель не потрібен чиновникам,
Кому потрібні ідеї про справедливість
У цьому світі війни і ненависті?
Добре хоч учні старі – нині шановані,
Що чинів домоглися, до князів наближені
Старого вчителя відвідують –
Може й з повагою нелицемірною…
Може й справді не забуваючи…
Чомусь учень Жань припізнився,
Обіцяв зайти, і прийшов пізно
Коли місяць оповні
З під небосхилу визирнув
І давно час було на лютні
Мелодію «Крики чайок» заграти.
- Чому ж завітав так пізно?
(А вітер листя шовковиці тріпоче,
А вечір такий запашний як рис навесні).
- Справу державну при дворі князя
Обговорювали. Тому не міг стопи свої
До Вашого обійсті тихого направити…
(А вечір тужавів як прядиво шовку,
А весна у буття – квітами…)
І Вчитель відповів лише:
- Та справа не могла бути державною.
Інакше б я давно б чув про неї,
Хоч і не служу ніде…
(А рисове вино в келиху синє,
Хоч слабеньке, бо в царстві Лу
Зроблене…)