бо ноша його важка, а шлях далекий.
Ношею в нього людяність – чи це тягар?
Завершує шлях, лише помираючи – чи це не далечінь?»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Холодний осінній вітер
Обривав черлені листя кленів,
Холодний осінній вітер
Нагадував всім
Про чистоту помислів.
Як порожньо стало
У його розкошах!
Гори й ліси царства Лу
Втрати своє золото –
Золото листя жовтня.
Навіть гора Тай Шань
Не приймає нині жертву –
Бичка з крутими рогами,
Що давно для офіри знайдений.
Навіть гора Тай Шань
Відкрита нині Небу
Високому і порожньому,
Чистому і глибокому.
І вчитель (зажурена посмішка)
На учнів задуманих глянувши,
Лише одного (найкращого)
В їх юрбі не помітивши
Сказав чи то учням
Чи то осінньому вітру:
«Яка гідна людина Люй!
Живе на вбогій вулиці,
Де одні жебраки мешкають,
Вдовольняється жменькою рису
Та глеком води.
Інші не витримують таких труднощів.
Та він не зраджує цим радощам.
Яка гідна й достойна
Людина Люй!»