Наслідуючи її знаходять розуміння.»
(Чжуан Цзи)
Серед руїн
Блукав колись вчитель Чжуан Чжоу
Серед каменів і серед розбитих мурів,
Серед залишків житла людського
І серед закинутих храмів
Повитих диким хмелем
Серед міста - колись гордого й пишного
А нині війною понищеного,
Де нині живуть тільки сови,
Щурі і змії, кажани й лисиці,
І натрапивши на деревію квітку
Таку гірку і терпку
Аромат цієї квітки відчувши
Таке от промовив:
«Справжня людина давнини
Не відала ні до життя любові,
Ні страху смерті.
Заходячи в життя - не раділа,
Йдучи з життя - не опиралася,
Байдуже приходила,
І байдуже верталася - і тільки.
Не забувала проте,
Що було для неї початком,
Не прагнула до того,
Що слугувало їй кінцем.
Отримуючи щось - раділа,
Повертаючи щось - забувала.
Се називається не сприяти
Розумом Шляху,
Не сприяти природі штучним.
Таку людину і називають
Справжньою людиною.»