і починається вона з великого озера,
навколо якого пасуться дикі білі коні.»
(Геродот)
Сколоти женуть коней
До мідної річки Калай,
Воїни лат лускатих
Кметі трави запашної
Женуть комоней чорних
На пагорб шаленого вітру,
Женуть на офіру Сонця,
Офіру Мечу і Небу:
Арею - нестримному вершнику,
Папаю - вершителю грому.
Пахне гіркий полин,
Скриплять ясеневі вози,
Ступають важкі копита
Чорних коней степу,
Луною на цей стукіт
Кричить у блакиті сокіл
Знаком святим Папая,
Словом Закону Степу.
Праматір людей Апі -
Жінка-змія мудра
Кличе сколотів за обрій -
На схили священних пагорбів,
І кожен воїн сонце
Несе віковічним знаком
Золотом на сагайдаку.
Час довгих мечів і заліза
Дзвенить у прозорих хмарах,
Скіфи женуть комоней
До пагорбу треби і тризни,
Йдуть до кургану офіри.
Солодка вода Борисфену
Сповнює їх жили.
«Ми йдемо до тебе, Сонце!» -
Співають патлаті сколоти,
Їхню звитяжну пісню
Повторює в небі вітер.