Мене завжди, напевно, рятувала
Струна на кобзі, совісті межа,
На ватрі копчений шматочок сала,
І чорно-білий орлеанський джаз.
І у записнику сторінка чиста,
Тонесенька березова сльоза,
Натомлений ковбой, боєць-козак,
І певна користь дій від Монте-Крісто.
А ще єврейська, лагідна й сумна,
Мелодія живучого народу,
Квітневий цвіт що лине до вікна,
І наших жіночок барвиста врода,
Бабусині казки у рідній мові,
Шалений італійський карнавал…
І все, що Батько нам подарував,
Всі ці шматочки вічної любові…
А хто б іще мене урятував!