Мене завжди, напевно, рятувала Струна на кобзі, совісті межа, На ватрі копчений шматочок сала, І чорно-білий орлеанський джаз. І у записнику сторінка чиста, Тонесенька березова сльоза, Натомлений ковбой, боєць-козак, І певна користь дій від Монте-Крісто. А ще єврейська, лагідна й сумна, Мелодія живучого народу, Квітневий цвіт що лине до вікна, І наших жіночок барвиста врода, Бабусині казки у рідній мові, Шалений італійський карнавал… І все, що Батько нам подарував, Всі ці шматочки вічної любові… А хто б іще мене урятував!