Стоять століття і бездумно марять.»
(Майк Йогансен)
Туманом ранковим з Борнео приплив пароплав.
Весняним шматочком кори, синім проліском вітру
Читаю забутий трактат божевільних заграв
Старого філософа прерій – провісника Мітру.
А місто дощить снами Сени й мостів,
А місто сіріє догматами папського світу.
Ти йшов по життю чи на крилах летів?
Чи дихав свинцем газетлярського міту?
Пощезни як тінь сажотруса стоока,
Скажи: що було? Якої релігії смак
Так терпко у горлі застряг? І глибоко
Світло незграбне вдивляється в озеро. Мак
Росте й червоніє полями Шампані.
А ти як Матей сон свій зелений комусь продаєш.
Виблискують березня сивого й чорного грані
Як камінь коштовний, як лезо – авжеж.
