і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити"
(Юрко Іздрик)
Поки запах петрикору, біля мого дому, розчиняється,
Поки непритомний Петрівський район обливає "град",
Поки один до одного ми тулимось,
Звертаюсь до тебе (голосно):
"Давай загубимось!
Давай загубимось!", -
Болісно, болісно прошу тебе.
Пам'ятаєш, ось будинок наш, з крові і попелу,
Пам'ятаєш, ось шафка дубова, тремпеля в ній, піаніно Акорд,
Пам'ятаєш, я в шафці ховала малий терикон?
Ти не чуєш і кажеш:"Не можу рухатись,
під завалом будинку моя душа.
Давай загубимось,
Давай загубимось".
Лиш тепер розумію - час залишити східні місця.
Що ж, до поки кінець світу діється,
Що ж, якщо не лишається вибору більше, речей і часу,
Що ж, догорає жарівка в кімнаті, у валізі моїй серце світиться
Та кимось зроблений острів з іменем:
"Давай загубимось".
"Давай загубимось",- говорю тобі.
І ми поспішаємо разом зникнути.
Бо, може, там ми втратимо пам'ять,
Бо, може, там ми в останнє закохаємось,
Бо, може, там ми влюбимось, засяємо, притулимось.
Давай загубимось?
Давай загубимось!
Давай загубимось.
09.10.2014
