Поки запах петрикору, біля мого дому, розчиняється,
Поки непритомний Петрівський район обливає "град",
Поки один до одного ми тулимось,
Звертаюсь до тебе (голосно):
"Давай загубимось!
Давай загубимось!", -
Болісно, болісно прошу тебе.
Пам'ятаєш, ось будинок наш, з крові і попелу,
Пам'ятаєш, ось шафка дубова, тремпеля в ній, піаніно Акорд,
Пам'ятаєш, я в шафці ховала малий терикон?
Ти не чуєш і кажеш:"Не можу рухатись,
під завалом будинку моя душа.
Давай загубимось,
Давай загубимось".
Лиш тепер розумію - час залишити східні місця.
Що ж, до поки кінець світу діється,
Що ж, якщо не лишається вибору більше, речей і часу,
Що ж, догорає жарівка в кімнаті, у валізі моїй серце світиться
Та кимось зроблений острів з іменем:
"Давай загубимось".
"Давай загубимось",- говорю тобі.
І ми поспішаємо разом зникнути.
Бо, може, там ми втратимо пам'ять,
Бо, може, там ми в останнє закохаємось,
Бо, може, там ми влюбимось, засяємо, притулимось.
Давай загубимось?
Давай загубимось!
Давай загубимось.
09.10.2014