Земли нет, почвы, так будет горний.
Нет чистого поля, так будет воля.
Нет половинки, лети с дождинкой.
И в этом, точно, есть правда птичья…
А человек – он кто? В чём его отличие?!
Живёт на земле, по грядкам засеян.
Но крылья имеет! Но крылья имеет!
И крылья его – не пушистые перья,
А в правде, достоинстве и доверии!
У кого-то крылья – верность до гроба.
У кого-то – воля, борьба и свобода!
У кого-то крылья – труд до отдачи.
У кого-то – забота и щедрость без сдачи.
А кто-то на песне взлетает раздольно.
В поэзии крылья безмерны и вольны.
Живёт человек на земле, так засеян.
А крылья имеет! А крылья имеет!
Крила
Костенко Ліна
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
