"Коли людина помирає,
то її душа летить над гірськими стежками,
а слідом несеться зозулі крик."
(Із старовинної легенди)
* * *
Шматочки буття –
Зшию плащ собі чорний –
Від людей сховаюсь.
* * *
Долю свою дивну
Ім’ям старої собаки
Назвав. Сумую…
* * *
Зозулі крики
Мене ведуть, відносять
У сховище тьми…
* * *
Квіти на воді.
Мені б зрозуміти метеликів –
Ченців крилатих.
* * *
Там – за Місяцем,
І в ставку за хмарами
Порожнеча Неба.
(Світлина автора віршів)
