Дістатись моря. Ясний Божий день
Вилежувати шерхотне каміння,
Наслухатися хвилевих пісень
Та геть позбутись докорів сумління
За марно прогарцьоване життя,
Що не відшепчуть жодні ворожбити,
За дурість, невідкриті відкриття...
За все, що міг – але не зміг зробити.
А також і за те, що наробив…
О Боже мій! Не підберу лопати,
Щоб розгребти того лайна горби,
Та держака при тім не поламати…
Прибравши всі залишені сліди,
Марнотний розум, той химерний костур,
Відкинути, не дивлячись – куди,
І заспокоїтися, слухаючи простір.
Відчути час, який усе знесе,
Всі благовістя і усі погрози,
Згадати все – аби забути все.
І лити сльози, і ковтати сльози,
Гіркосолоний трунок каяття.
Допивши до останньої краплини,
Розплутати мереживо буття
І повернутись у первісний стан дитини.
А в мить за тим, як Дажбог ліг за край,
На берег вийти. Дивлячись на зорі
У ритмі хвиль зітхнути: "Поруч – Рай!"
І – розчинитися у тому небі-морі.
