Литературный портал Графоманам.НЕТ — настоящая находка для тех, кому нравятся современные стихи и проза. Если вы пишете стихи или рассказы, эта площадка — для вас. Если вы читатель-гурман, можете дальше не терзать поисковики запросами «хорошие стихи» или «современная проза». Потому что здесь опубликовано все разнообразие произведений — замечательные стихи и классная проза всех жанров. У нас проводятся литературные конкурсы на самые разные темы.

К авторам портала

Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер.

Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего.

Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться.

С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём.

И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8

 

Стихотворение дня

"партитура"
© Нора Никанорова

"Крысолов"
© Роман Н. Точилин

 
Реклама
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 344
Авторов: 1 (посмотреть всех)
Гостей: 343
Поиск по порталу
Проверка слова

http://gramota.ru/

Автор: Аутист
Уяви собі…пройде 50років,і ми будемо жити у маленькому будиночку біля річки,і назвемо цей будиночок – «Життя». Будемо старими бабусею та дідусем,руки будуть трястися від побаченого та пережитого,та ми будемо щасливі. Сядемо біля річки,обіймемося,і згадаємо нашу з тобою молодість.
Наш перший поцілунок,у метро. Повз проходили люди,а ми не звертаючи уваги дивились один одному у очі,посміхалися та не могли наважитись .А потім так просто – чмок! ,і перший крок зроблено,далі вже не страшно…Губи зімкнулися…головне що довго не могли розімкнутися…
А далі вже як понеслося!Кохання яке поглинуло нас з головою і повністю.
Будемо згадувати прекрасні та милі миті нашого спільного життя. Сидячі на подвір’ї нашого дому. Руки будуть міцно триматись одна за одну. Біля нас будуть гратися наші вже онуки, ми будемо їх повчати. Будемо розповідати чудові, кумедні та казусні історії нашого дитинства.
На горизонті буде грати сонечко, яке вже втомилося і потроху збирається йти спати за обрій. Ми вкладемо наших онуків спати, і знову вийдемо на свіже, вже нічне повітря.  Вийдемо босі на нічну росу, здригнемося від різкої прохолоди і ще міцніше зімкнемо руки. Ми трималися усе життя, і зараз втримаємося. Зранку приїдуть діти. Ми знову на них подивимось, я буду казати що наша дочка схожа на тебе, а ти будеш стверджувати що наш син успадкував мій характер. А потім ми усі разом засміємось і підемо у життя.

© Аутист, 18.06.2010 в 21:56
Свидетельство о публикации № 18062010215651-00169762
Читателей произведения за все время — 113, полученных рецензий — 0.

Оценки

Голосов еще нет

Рецензии


Это произведение рекомендуют