Уяви собі…пройде 50років,і ми будемо жити у маленькому будиночку біля річки,і назвемо цей будиночок – «Життя». Будемо старими бабусею та дідусем,руки будуть трястися від побаченого та пережитого,та ми будемо щасливі. Сядемо біля річки,обіймемося,і згадаємо нашу з тобою молодість. Наш перший поцілунок,у метро. Повз проходили люди,а ми не звертаючи уваги дивились один одному у очі,посміхалися та не могли наважитись .А потім так просто – чмок! ,і перший крок зроблено,далі вже не страшно…Губи зімкнулися…головне що довго не могли розімкнутися… А далі вже як понеслося!Кохання яке поглинуло нас з головою і повністю. Будемо згадувати прекрасні та милі миті нашого спільного життя. Сидячі на подвір’ї нашого дому. Руки будуть міцно триматись одна за одну. Біля нас будуть гратися наші вже онуки, ми будемо їх повчати. Будемо розповідати чудові, кумедні та казусні історії нашого дитинства. На горизонті буде грати сонечко, яке вже втомилося і потроху збирається йти спати за обрій. Ми вкладемо наших онуків спати, і знову вийдемо на свіже, вже нічне повітря. Вийдемо босі на нічну росу, здригнемося від різкої прохолоди і ще міцніше зімкнемо руки. Ми трималися усе життя, і зараз втримаємося. Зранку приїдуть діти. Ми знову на них подивимось, я буду казати що наша дочка схожа на тебе, а ти будеш стверджувати що наш син успадкував мій характер. А потім ми усі разом засміємось і підемо у життя.