п'яненька карга –
сновигає,
сновигає,
СНОВИГАЄ
по парковому колу!
Шурхає,
шурхає,
шурхає…
Вітер вдмухує в голову
їй
морок і мряку…
У відбитому світлі
місяця –
блищить
прихлюп
з пляшки її…
Щаслива –
до упаду,
що
хоч
цією ніччю –
геть –
випалила біль
усіх
смертних своїх
розлук…
Самоти…
Іііііііііііііі,
як уперта,
кізкою
тупцює
в па
подоби до вальсу…
Чи може,
це п’яний гопак
або румба угорська…
Іііііііііііііі,
Репетує, піддає жаху:
- Та, йдіть, ви всі,
на…
на…
на!!!
З віток зриваючи
гай
воронів!
