Самі не розуміємо того,що губимо ми тих,
Хто понесе наш хрест гранітний,
Який раніше ми несли самі.
Несли його ми легко і з піснями,
Але сумління й совість нами поганяли,
Покою,радості вони нам не давали!
І ми перегрузили хрест на ваші плечі
Таких як ви тут сотні,тисячі,мільйони!
Являються,а потім тонуть...в сльозах...
А ви потрібні нам лише для того,
Щоб хрест ми свій не несли-ні!
Помре один,та ми ніколи не залишимось одні!
Бо боїмось ми дуже монологу того в тьмі!
Відкрити маску для самих себе,побачити своє нутро,
Чорніше за вугілля душу.
О ні!Тоді ми помремо,не треба!
І поки є такі,як ми, такі як ви знайдуться!!!
(написала під враженням віршів Франка "Каменярі" та "Чого являєшся мені..."