Кругом туман, багнюка, холодно і сиро.
В багні побачив я подерте і побите
Твоє прекрасне бездоганне тіло.
Воно було бліде і безжиттєве.
У білих грудях серце не бриніло.
Прокинувшись, я не гукав на сполох.
Я здогадався, що помреш ти скоро,
Що десь у далині вже сушать порох,
Навчаються робити підле діло.
А я про сон сказав тобі не сміло
І ти мене чомусь не зрозуміла.
І стало безпорадним твоє тіло.
І сльози по щоках закапотіли.
Бо сталось все не так як ми хотіли.
Недовге щастя швидко пролетіло.