Того дня героїв-втікачів стало на одного менше, один із них, найголовніший, лежав бездиханним у тісній труні… Його товариші – старі дідусі час від часу струшували сльози, схлипували. Ридала жінка, діти, онучка стояла мовчки й час від часу підходила до небіжчика й запрошувала його: «Дідусю, нумо гратися, вже обід, вставай-но!». Бідолашка не знала, що востаннє бачить свого найкращого друга й порадника.
В якусь мить у дворі запанувала тиша… Пора виносити… люди заметушилися… винесли за хвіртку… несли повільно, тяжка атмосфера давила на всіх, гнітила навіть тварин, собаки не вили, кури ніби вимерли…
Через момент почулося ревіння мотора, було чути, як велика вантажівка їхала у напрямку процесії, ось вже було видно із-за рогу велику червону зірку на борту машини. З місця, що сусіднє водієві, вийшов офіцер у військовій формі, зробив постріл з автомату у повітря і вигукнув: «Стій!». Народ оторопів. Всі стояли, затамувавши подих… Військовий підійшов ближче й промовив: « Грузіться, челядь! Швидше, всі в кузов, трупа залиште тут!». Люди мовчали й стояли без жодних емоцій. Тоді нелюд в пагонах вдарив прикладом в бік одного із дідів. Вдова старости заревіла, впала й панічно здригалася, але не мовила ні слова. Офіцер домігся свого, вдаривши і її, - весь натовп покірно попрямував до машини, погрузилися, думали, що повернуться, але навіть не встигли рушитися, як в машині детонувала вибухівка, що була закладена нацистами у вантажівку. Всі… всі без виключення загинули… стікали кров’ю… невеликий струмочок червоної рідини простягся на всю вулицю, обрамив труну й зупинився…
Ще день вся картина була непорушною, не співали птахи, не вили пси, не лив дощ... Лиш минула ніч і навколо все зашевелилось, налетіла купа мух, за ними кури бігали по трупах і розгрібали їхнє волося, вишукуючи шуків, собаки пили кров... десь із лісу прибігла стара лисиця... гарчала на собак, обдирала їм боки .відганяла від купи мертвих тіл... сама відривала шмаття від старіших і несла в ліс... збирала у норі... налетіли великі круки... вони викльовували очі всім на машині, найбільший хотів навіть підняти й понести маленьку дівчинку, але не здужав... за тиждень в тілах з'явились черви, тваринам не було що їсти, лиш ворони клювали вже геть м'яку плоть... та десь пропали й ті, частіше вже літали клювати очі собак, що повмирали, залишившись без їжі на привязі у дворах маленького села. Куниця, що прибігла зі своєї нори, почала розбирати тіло старости у труні, але трупний ядовитий газ звалив її з ніг, вона здохла поруч... За місяць вся вулиця перетворилася у кодло червів та личинок, не було жодного звіра чи людини в селі... не стало нікого...