Як дзеркало, оцi рядки.
Життя було таке яскраве?
Менi здавалось: навпаки –
Звичайне. Не шукала слави,
Нi бонусiв чи щедрих пiльг.
Жила. Cиночкiв доглядала.
Живу. Я – з невмирущих вiльх.
I сподiваюся, що стала
Мудрiшою... Яка була?
Є, що згадати й залишити
Нащадкам... Спомин про дiла
I почуття чогось навчити,
Можливо, зможе i тодi,
Коли подивлюся на Землю
З-за хмар... Читаче, не суди.
В цю оповiдь я рiзних тем ллю
Струмки. Зливаються в потiк.
Я все ж багато в долi встигла,
Чимало прочитала книг.
А ось – у цiй сторiнки здвигла,
Де юнiсть, мрiї nа печаль...
Менi й cамiй про це цiкаво
Читати, поринати в даль
I вглиб... Узяв собi це право
Моє життя вписать в рядки
Мiй давнiй чернiвцiвcький учень.
Чи добре вчився? Напаки.
I неслухнянiстю умучив.
У книзi вiн життя моє
Iнтерпрету поетично.
Мiстична таємниця є
У цьому фактi. Чи логiчна
Чи нi – питайте не мене...
Повiльно пише про минуле.
Чи сьогодення дожене?
Бешкетник вiн, та серце чуле.
Щось вiдкривається нове
Й самiй у вистраджанiй долi.
Вже незалежно заживе
Вона у книжцi i нiколи
В нiй не закреслити й рядка.
Моє життя, для всiх вiдкрите
Уваги й чемностi чека.
Читайте, щоб навчитись жити...
