Місяць прагне спрагу втамувати
Небом темним. Зоряний струмок
До ріки тече, щоб глибини жадати.
Ніч… в ній пристрасті останній
Подих чистий, що спокусою живе,
Грішний він, але як ніч жаданий,
В дзеркалі ріки, мов сон пливе.
Болю я нап’юся із долоней.
Смуток в серце кров’ю я впущу.
І свободи вільних чорних коней
В пащу я кохання відпущу.
І з життям зневажливо простившись,
Прошепчу для тих, хто ще не знає:
“Щастя має той, хто раз зустрівшись
Із коханням більше не кохає…”
13.03.2002.