щоб завершити свою працю,
і Всемогутній дав йому це.»
(Хорхе Луїс Борхес)
За чарочкою «мадери»
Все частіше думаю про країну
На сонці вицвілу
Та про хлопця
З дивним ім'ям Дон –
На ймення Борисфен схоже.
Вітряки на пагорбах!
Смак морської води.
У залізній сорочці
Сівши на тварину
З довгим патлатим хвостом
У якої до ніг причеплені залізяки
Дивлюсь на куцого товстуна.
Мені дірявити
Ці руки з дерева
Химерних махальників
І друзів вітру.
Мені буттям міряти
Цю землю посохлу –
Жовту, як пасма
Старих жебраків.
Мені нагадувати
Людям з дірявою пам'яттю
Одвічні істини.