When all but dead of thirst….»
(William Butler Yeats)
У краплю води
Наче в кавалок свічада
Зазирає нажаханий Місяць.
Щурі між собою шепочуться:
«Від молодик – цей свідок Каїна…»
І думають, що то козлоногий Пан
Блукає з восковою свічкою
Між зірок – вуглин тліючих.
А він просто дивиться на всіх нас
І не вірить: як вони отак ось
Вже тисячі літ,
Вже тисячі покалічених літ,
Вже скільки ночей – не злічити,
Вже стільки темряви –
Вистачить на всі чорнильниці:
Бо кожна чорнильниця – це колодязь:
Без журавля і без перехожого,
Без спраглих і без коромисел зігнутих:
Кожен з нього черпає:
Хто отруту, хто істину, а хто бруд,
Вже давно мали б висохнути,
А люди все варять чорну кров світу сього,
Варять з тьми ночей і бузинового соку:
Щоб вироки підписував пером вороновим
Черговий Тіберій чи новий Симон де Монфор,
Чи писав літанії про квіти злі
Парижанин Шарль.