Ще й він живе, скрашаючи пороки?
Щоб, ним освячене, перемогло
Падлюцтво та безчестя темнооке?»
(Вільям Шекспір. Сонет 67.
Переклад Д. Павличка)
Бородатий гномик
Любив на ліфті кататись,
Рудобородий гномик –
Король бензоколонок
Не знав, що ліфти часом –
Такою осінньою дниною
Піднімаються на ешафот
І опускаються в пекло –
Прямо туди, де казани нагріті,
Як в персональній бані,
Топлять їх тільки для гномиків
Особливо для рудобородих.
Рудобородий гномик
Любив точити ляси
Зі своїм телефоном улюбленим,
А телефон у відповідь:
«Бу, бу, бу!»
Рудобородий гномик
Любив навперейми з вітром
Гнати візок залізний,
Всілякі любив алебарди –
Лепрекон автомийок.
Він сказав ліфту: «Поїхали!»
І запустив його в космос,
З лимоном залізним в кишені
(А що в його світі
Зроблено не з металу?)
І розпався на запчастини:
На купу різних деталей,
Як його телефон улюблений,
Коли ним бавляться діти.
Не знав бородатий гномик,
Що в рай таких не пускають:
Немає в нього візи
До раю.
