Леваду заповітну поховала в тьмі…»
(Франческо Петрарка)
26 червня 1992 року під час подорожі графством Антрім я відвідав замок Галгорм і з люб’язного дозволу його власника – Крістофера Брука заночував там. Замок був у ті дні пустельний, господарі були у від’їзді по справах, в замку було крім мене тільки двоє чоловік прислуги, що спали на першому поверсі. Серед ночі я почув саме те, що очікував – кроки в коридорі. Я відчинив двері і голосно гукнув: «Докторе Колвілле! Заходьте!» Але доктор Колвілл не заходів поговорити зі мною. Потім в саду біля замку я бачив вогник, що переміщувався, ніби літав парком. А потім взагалі все зникло… Решту ночі я провів у роздумах і згадував історію цього замку… Замок Галгорм є одним з кращих замків в Ірландії збудованих в «якобінському» стилі – стилі короля Англії Якоба І. У травні 1607 року король Англії Яків I підтвердив грамотою, що ці землі належать відому ірландському ватажку і вождю клану Рорі Огу Мак Квілаллану, додавши при цьому: "Жоден капітан цієї раси ніколи не помер у своєму ліжку". Натякаючи на те, що рідко коли якийсь замок в Ірландії має більше ніж одного привида. Як він міг таке сказати? Він же теж був кельт, ще й ірландського походження… Замок Галгорм збудував сер Файсфул Фортеск’ю (Фортеск’ю Чесний) (нар.1585 року), що був племінником сера Артура Чічестера. Він абсолютно не виправдовував своє прізвисько «Чесний», навпаки, був протилежний йому. Він конфліктував з багатьма шляхетними людьми свого часу, захопив землю, обдурив її законного власника Рорі Ога Мак Квіллана і почав будувати на цій землі замок Галгорм у 1618 році. Цей же сер Файсфул Фортеск’ю під час громадянської війни на Британських островах (так званої «Війни Трьох Королівств») під час битви під Едгілл перейшов на іншу сторону – від прибічників парламенту до роялістів. Але забув про це попередити своїх людей і вони не зняли помаранчеві стрічки і були порубані кавалерією «своїх». Кривавий герцог Вюртенберг після битви на річці Бойн, замісивши в свою біографію кров і бруд, розмістив у замку Галгорм свій штаб. Намагаючись швидко отримати якісь прибутки сер Файсфул Фортеск’ю продав замок і маєтки сумнозвісному доктору Олександру Колвіллу, що був алхіміком, і як стверджували місцеві жителі, і як говорить легенда, займався чорною магією, був чаклуном і продав душу дияволу в обмін на золото та знання. Згідно переказів, деякі з яких задокументовані, портрет доктора Олександра Колвілла не може покинути замок Галгорм, інакше трапляються страшні нещастя. Привид доктора Олександра Колвілла досі живе в замку, ночами чути його кроки в кімнатах замку. В інші ночі, коли кроків в замку не чути, примарне світло мерехтить в парку біля замку. Це доктор Колвілл шукає свій скарб, який він втратив більше 300 років тому. Замок Галгорм та маєток купив у 1850 році Янг – багатий купець, що торгував тканинами та білизною. Його двоюрідний брат – сер Роджер Кейсмент жив тут протягом шести років, одночасно навчаючись в академії Баллімена. Родина Янг періодично жила в цьому замку і в 1865 році в замку Галгорм народився відомий ірландський вчений Роуз Янг. У 1980 році Крістофер Брук і його родина успадкували замок та маєток Галгорм, почали вкладати кошти, щоб перетворити замок і маєток Галгорм в один із кращих маєтків Ольстера. Наступного дня, покидаючи замок Галгорм я написав таке:
Докторе Колвілле!
Ви даремно блукаєте
Темними коридорами ночі,
Краще б ковтали зоряний пил
Вічної порожнечі Неба –
Літнього і бездонного,
Осіннього і холодного,
Весняного і вогкого,
Зимового і мертвого.
Докторе Колвілле!
Загублений сучасниками волоцюга-книжник
Серед білої лілії і червоного лева,
Дарма Ви шукаєте метал Сонця
У сутінках парку свідомості темної,
Дарма бавились ртуттю часу
Протягом свого віку жорстокого:
А може Ви десь сховали Істину?
Оту, сокровенну, що вічністю куплена
Під гуркіт гармат століття буремного?
Бо метал Сонця – для чого Вам
У країні вічних сутінок,
І камінь філософа чи потрібен
Там – де всі тільки тіні?
Чи може Ірландія здалась Вам
Такою потойбічною, такою нетутешньою,
Що Ви ховались від неї
В кімнатах тісних свого замку понурого?
Докторе Колвілле! Сер!
Лорде ясновельможний,
Не хочете зі мною
Перекинутись навіть фразою?
Надто цінуєте свою Істину?
Нехай малу і надщерблену?
Докторе, докторе…
Палітурки Ваших книжок
Чорними воротами – в безодню розчахнуті.
Навіщо блукаєте досі
Замком своїм вічно осіннім?
Сутінковим і потойбічним?
Навіщо стережете досі
Портрет свій?
Що ж Ви уникаєте розмови
Навіть зі мною?