Is comelier than candles at Mother Mary's feet.»
(William Butler Yeats)
У 1992 році я черговий раз відвідав Ольстер. Побував і в графстві Антрім. Був я в тих краях по свої справах, але заодно відвідав і подивився кілька старовинних замків, зокрема, я відвідав замок Баллігаллі. Нині це готель, популярний серед туристів, але замок має свою моторошну історію. І то не одну. У замку є привиди (мало не написав «живуть привиди», але чи можна до привидів застосовувати таке слово? Адже це існування після смерті, зовсім в іншій іпостасі…) Зокрема, в замку живе привид леді Ізабель Шоу. Цей привид має звичку стукати в двері кімнат, а потім зникати. Колись давно леді Ізабель Шоу її чоловік закрив в башті замку і морив там її голодом. Вона покінчила життя самогубством, викинувшись з вікна башти. З того часу її привид блукає замком. Ще один зловісний привид - леді Ніксон. Вона теж жила в цьому замку, але вже в ХІХ столітті і померла там же. Інколи вона блукає замком і чути шарудіння її шовкового плаття. У замку Баллігаллі є окрема кімната, яку часто відвідують привиди – її так і називають – кімната привидів, вона розташована в маленькій башті в кутку замку. Ця кімната не використовується як номер готелю, щоб зайвий раз не лякати відвідувачів. У 2003 році менеджер готелю Ольга Генрі сказала, провівши якийсь час в готелі: «Я раніше дуже скептично ставилась до всього надприродного і до привидів тим паче. Але чим більше я перебуваю тут, тим більше я думаю, що безумовно є щось у цьому замку…» За словами Ольги Генрі, один гість зупинився в одній з кімнат в башті біля «Кімнати привидів» і серед ночі прокинувся, бо його плеча торкнулась рука дитини. Потім він почув, як дитина бігала по кімнаті і сміялася, але в кімнаті крім нього нікого не було. Він з переляку вибіг у вестибюль і боляче вдарився. У грудні 2003 року Ольга Генрі створила «Кімнату-в’язницю» в башті, господарі готелю очікували гостей, що замовили столик. Накрили стіл. Ольга Генрі замкнула кімнату, а потім, коли знову відчинила кімнату побачила, що серветки розгорнуті, навколо столу розкидані недоїдки. Цей замок ховає ще багато моторошних таємниць… Коли я ночував у цьому замку - я був самотнім відвідувачем. Більше туристів не було. Але по замку цілу ніч хтось ходив - було чутно кроки і шарудіння шовкового плаття...
Кроки у темряві:
Леді білого шовку,
Леді темних ночей одкровень,
Леді епохи шовкової
І кораблів вітроплинних,
Господиня старого замку.
Мій келих наповнений віскі –
Терпким і старим як ці стіни:
Повиті гілками-руками
Чіпкого плюща-повзуна.
Колись в самотній кімнаті:
Холодній як камінь-свідок
На березі моря сумного
Я слухав стогін вітру –
Свого старого друга
Такого ж філософа вічності
Як всі ми – старі ірландці.
Нині в порожньому замку
У мене цікаві гості
Для бесіди-одкровення
Довгої як зима:
Наша дощава і мокра.
Сьогодні в мою кімнату
Тиху, як межичасся
Завітали дві леді незримі
З шурхотом плаття шовкового:
Леді! Ви тут господині:
Сідайте в м’які крісельця,
Будемо слухати стукіт годинника,
Гомоніти про вічність…