Тільки от скибки душ наших – по різні боки кордону.
Слова повисали в повітрі яблуками,
Серпень тягнувся медом –
Від митниць і аж до блок-постів.
Між містами зникає сигнал,
Пісні обриваються,
Повняться зошити літерами
І сни ховаються в скриньку,
Ту, що для мрій призначена.
Триває літо – валками вагонів,
Де ні розмов, ані повідомлень.
Тільки шляхи
Єднають засобами комунікації
І кілька вивчених слів.
Чи відбулося щось в цьому серпні?
Що зліпимо з пилу й хвиль?
Що нас єднає, окрім довіри?
Окрім спільних дітей і звичок,
А ще тих кількох, що ночами –
Поодинці і разом – згадують?
Сіллю і спеціями силяться дні з кишень
Так буває – кордони –
Уявні і справжні –
Розділяють, а не об’єднують.
Кілька окремих історій
І безліч свічок, що морок над нами розвіюють.
Горнятка чаю, ліки, різна протиотрута
Для душі й тіла,
Вправи на розуміння…
Хто б повірив,
Що в цьому літі,
Де відгомін військових маршів
І зойки вибухів,
Вміститься стільки ніжності?
Стільки тепла,
Що віск той ще довго плавитиметься
І свічки ще горітимуть для нас,
Хоч ми зовсім не янголи.
Для них, що тільки літати спробують.