Небо полив’яне,
В небі – холодна
Зоряна злива.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Я повернувся з війни –
А тут осінь,
Я дивлюсь під ноги –
А там небо.
Визираю в вікно –
А там вітер:
Крутить вихором листя,
Ні, не листя – мрії минулого,
Буду писати замість віршів
Реквієм.
І то не на шматах паперу,
І навіть не на листках клена,
Буду писати реквієм
На цеглинах,
Що лежать тягарем
На сусідній будові:
Думали будувати притулок,
А вийшла башта –
Чи то фортеці, чи то мовчання
Білотюрбанних парсів –
Вогнепоклонників.
Я повернувся з війни,
І раптом втямив –
Немає повернення,
Зазирнув у сни (свої)
І не ті що буття,
А ті що в темряві –
А там смерть: поселилась
Біловбранною жінкою,
Хотів запитати: «Навіщо
у моїх снах живеш подругою?»
Але хіба може смерть жити...