«Українське слово і сучасність»
Аксіома смеркання
Аксіома смеркання легка й нескладна,
Густо пише її сонця промінь
В час осінній на жовтих полях полотна,
Але темно й печально при цьому.
Теорема світання складніша мені,
І накреслена лиш половина
На високих шпилях кочівних моїх днів,
Де гуркочуть події-лавини.
Між учора і завтра там січень згоря,
Неможливе здається можливим -
Розкладе у суцвіття сузір"їв зоря
Чисте світло оце неквапливо.
Злого щастя єлей світ освітлює скрізь,
Але пахне в нім туги отрута.
Допиши теорему світання - і вчись
Аксіому смеркання забути.
27 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Аксиома заката
Аксиома заката легка и проста,
И прописана солнечным светом
На густых временах, на осенних холстах,
Но темна и печальна при этом.
Теорема рассвета премного сложней
И начертана лишь половина
На горах и на скалах кочующих дней,
Где грохочут событий лавины,
Где меж прошлым и будущим - свет января,
Невозможное будто возможно,
И в созвездий ряды разлагает заря
Этот свет, не спеша, осторожно.
Злого счастья елей бесконечно лучист,
Но дурманит тоски ароматом.
Дописав теорему рассвета, учись
Позабыть аксиому заката
Сонце рида між ялин...
Сонце рида між ялин.
Співи сопілки.
Вітер заплівсь між хвоїн
Сонної гілки.
Березню мій, добрий день!
Й вам, хуртовини.
Свято: весна ж бо іде,
Скрапує-плине.
В березні сонце й капіж
Розхвилювались,
Квітня стрічаючи спиж -
Сяйва навалу!
Квітню-владико, привіт,
Мій чародію!
Чистих чуттів сонцесвіт,
Вісник надії.
22 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Весенние приветствия
В ельнике пела свирель.
Плакало солнце.
Ветер причесывал ель
Вяло и сонно.
Здравствуй, мой северный март,
Вьюги, метели.
Это - весны моей старт,
Праздник капели.
В солнечном марте капель
Разволновалась!
Блеском встречала апрель,
Розово-алый.
Здравствуй, Владыка Апрель,
Здравствуй, кудесник!..
Чистого чувства купель,
Солнечный вестник.
Воскреснуть в далекій планеті
Воскреснуть в далекій планеті,
У зірці забутій своїй.
І мчатись кудись - хто ти й де ти? -
Крізь Всесвіту темний сувій.
Навколо квадрати і точки,
Орбіти й віки без наймень,
Що дзвонять, неначе дзвіночки
Дзвінких, та забутих імен.
Вторинні стрічаючи далі,
Первинні забуть назавжди
І те, що кохана казала:
Мій милий, до мене іди...?
І знати: в позасвіти завтра
Ніколи вже не загляда.
І зімкнеться тьми темна правда:
Я - глина, пісок і вода...
21 квітня 2014 р.
Алексей Борычев
Очнуться далёкой планетой
Очнуться далёкой планетой,
Забытой своею звездой,
Летящей куда-то и где-то
Над тёмной вселенской грядой.
И видеть квадраты и кольца
Тебе неизвестных времён,
Звенящие как колокольцы
Забытых, но звонких имён.
Встречая вторичные дали,
Забыть о первичных навек,
О том, что тебя называли
Любимый ты мой человек.
И знать, что какого-то завтра
Не будет уже никогда.
Сомкнётся кромешная правда:
Я - глина, песок и вода...
Мій вірш не знає слова "мама".
Мій вірш не знає слова "мама".
В нім слова "тато" - теж нема.
В нім дим кадильниць, даль туманна
І неповторна світлотьма.
У ньому помира сумління.
Й країни тінь, що впала в прах,
Зове туди, де вічне тління,
В світи, де забуття і крах.
Там час у травах спочиває,
Заплівшись в дух моїх вітчизн,
Й до божевілля наповняє
Яв ароматом злих трутизн.
В хащі тій, нема котрої,
На пні старім минулий час
Сидить в замшілім однострої -
Про мене дума повсякчас.
Та я його уже не бачу.
Нема його в моїх рядках...
А дощ штрихами в землю плаче,
Й розгасло в косих все штрихах.
13 червня 2015 р.
Алексей Борычев
В моих стихах
В моих стихах - нет слова "мама".
И слова "папа" - тоже нет.
В них дым кадил и свет тумана,
Неповторимый тусклый свет.
В них погибающая совесть
И тень погубленной страны
В иной предел уводят,
то есть
В миры забвенья, тишины.
Где время тихо отдыхает
В переплетенье спелых трав
И наполняет явь духами
С ума сводящих, злых отрав.
И в чаще той, которой нету
На одиноком старом пне
Сидит,
в лесные мхи одето,
Былое
С думой обо мне.
Но я его уже не вижу.
И нет его в моих стихах.
Штрихует дождь земную жижу,
И меркнет всё в косых штрихах
Теменну тьму в століттях
Теменну тьму в століттях
Пробувши в небутті,
Пізнавши все на світі,
Знайшов свої путі.
По них я волочився
У пристрастях земних
І прахом днів живився -
Пороків огняних.
Та дух повстав мій нагло -
Бездушна ж плоті кліть!
Він прагнув, прагнув, прагнув,
Щоб чудо сотворить.
Мене безперестанно
Разив жадань порив.
Я розсипався, танув
І в пристрастях горів.
І знову повернувся
Я у чертог небес.
Дух в пару обернувся,
І долішній світ щез.
І мило знов блукаю,
Де зір й небес краса,
Й минуле споминаю,
Яке придумав сам.
28 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Фёдору Сологубу
Бесчисленность столетий
Пробыв в небытии,
Про всё узнав на свете,
Нашёл пути свои.
По тем путям скитался
В томлениях земных
И прахом дней питался -
Пороков огневых.
Но дух мой поругался
С бездушием телес.
Он рвался, рвался, рвался
К творению чудес.
Меня пронзали стаи
Отравленных страстей.
Рассыпался, истаял
На множество частей.
Опять я воротился
К обители небес.
И дух мой испарился,
И дольний мир исчез.
Опять блуждаю мило
По звёздам, небесам,
И знаю: - то, что было, -
Я всё придумал сам.
Дитинство
У калюжу з неба
Місяць впав. Вам треба?
Сонце на тарелі, може, треба, ну?
Хто, скажіть, під трелі
Майбуттям застрелив
Мій колишній світик?
Де ти? - не збагну.
...Сон простий і ясний
Бачу я прекрасно:
Бредемо лугами поміж літніх плес -
Я із вірним другом.
Над вечірнім пругом
Сонце. І злітає
Щастя із небес...
День рудий - потіха.
З ластівками стріха.
В пам"яті, як в краплі, дні встають і дні
Випукло і строго.
Правда ж, вік недовгий?..
Теж мовчиш, мій друже?
Бачиш їх у сні?
28 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Детство
Лунный мячик в луже -
Никому не нужен.
Солнышко на блюдце - тоже ни к чему.
В соловьиной трели
Будущим расстрелян,
Прошлый мир мой, где ты?
Где ты? - не пойму.
...Сон простой и ясный
Вижу я прекрасно:
Мы бредём по лугу летним вечерком -
Я и мой приятель.
Солнце - на закате.
И с небес слетает
счастья светлый ком...
День смешной и рыжий...
Ласточки над крышей -
В памяти, как в капле, все отражены,
Выпукло и чётко.
Правда, век короткий?
Что молчишь, дружище?
Тоже видишь сны?
Сузір"я забутих імен
Я брів по галактиці давніх часів,
Осяянням бачив простори,
В сузір"ї забутих імен так хотів
Тебе знайти - пристрасть в покорі.
Натягнуті струни чекання ячать,
В печалі зітхаючи гінко
З розлуки з тобою, що наче печать
У цім іншомірнім затінку,
Де тиша плакуча мені загляда
Ув очі, де час затонулий,
Який всі творіння земні, як вода,
Навіки скриває в намулі.
Я знаю, що, зблиснувши у небутті,
Буття твоє все ж не померкне, -
І ти в незвичайності чистій, святій
Воскреснеш, красива й безсмертна,
Від злої непам"яті в інших світах,
Де сплутані дії й події,
Де сплять знов повергнуті в попіл і прах
Причини, і мрії, і надії.
Дивлюсь на грядущі склепіння часів,
Де, знаю, в нещасть наших свято, -
В сузір"я забутих імен, як і всім,
Пора мені також вертати!
24 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Созвездье забытых имён
Бродя по галактике прежних времён,
Листая наитьем пространства,
Ищу я в созвездье забытых имён
Тебя, терпеливо и страстно.
Струна ожидания громко звенит,
Натянута долгой печалью
Разлуки с тобой в иномерной тени,
Чей сумрак отмечен печатью
Плакучей, смотрящей в меня тишины,
В которой потоплено время,
В которой нигде никогда не видны
Любые земные творенья.
Я знаю, что в отблесках небытия
Твоё бытие не померкнет
И вся необычность святая твоя
Красою воскреснет бессмертной
От злого забвенья в предельных мирах,
Где спутаны нити наитий
И где обращённые в пепел и прах
Погибли причины событий.
Смотря на грядущие своды времён,
В которых пируют несчастья,
Я знаю - в созвездье забытых имён -
Пора самому возвращаться!
Бутоном вранішнього холоду
Бутоном вранішнього холоду
В осиках сонце розцвіло;
На сході хмар блискуче золото
Кришилось снігом, наче скло.
Пилком легким вкривало сонні ще
Дерева, трави й чагарі,
В душі засліплюючи сонмище
Моїх прудких летючих мрій...
Хатинка лісова прикрашена
Іскриться січнем й не згоря -
Ховає зблиски щастя нашого,
Щоб усміхалася зоря
В бутоні холоду досвітнього,
У тиші чистій, як алмаз,
Щоб гніву злого й безпросвітного
В мені не виявилось враз.
Щоб, світлом крижаним освічена,
Ти, в зблисках вся, аж золота,
Відчула: січень ґвалтівниче так
Тебе цілує у вуста.
Щоб ласка, сильна і нахраписта,
З морозно-льодовим вогнем,
Поставила між нас три крапочки...
І... щоб забула ти мене!
25 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Бутоном утреннего холода...
Бутоном утреннего холода
В осинах солнце расцвело;
Востока облачное золото
Крошилось снегом, как стекло.
Пыльцой ложилось на дремотные
Деревья, травы и кусты,
Слепя воздушные, полётные,
Во мне живущие, мечты...
Избушка леса разукрашена
Огнистой краской января -
Хранит осколки счастья нашего,
Чтоб стала радостней заря
В бутоне холода рассветного,
В его алмазной тишине,
Чтоб чувства злого, безответного
Не обнаружилось во мне.
Чтоб светом льдистым, ослепительным
Сквозь блёстки кружев на кустах
Январь бесстыдно, упоительно
Поцеловал тебя в уста.
И чтобы этой лаской точною
В морозе льдистого огня
Январь поставил многоточие...
И... ты б забыла про меня!
Простий мотив
Берізкою, вся у сивинах,
Зустрілась мені моя Русь.
Я рідній до болю хатині,
Трясинам боліт поклонюсь.
Струмує п"янлива волога,
Пульсують джерела й струмки...
Гармошки доноситься стогін
Аж ген з-за моєї ріки.
Про Тебе, зібравши всю волю,
Брати там співають мої...
Навстріч нелегкій своїй долі
Розкинь же обійми свої.
27 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Простой мотив
Берёзой седой на опушке
Ты встретилась мне, моя Русь.
До боли родной мне избушке
И топям болот поклонюсь.
Плескают хмельную истому,
Прохладу струят родники...
Мне слышны гармоники стоны
За далью родимой реки.
Там волю собрав, мои братья
Играют, поют о Тебе...
Раскинь же пошире объятья
Навстречу нелёгкой судьбе.
(с) Анатолий Крыловец, 2014 - 2015