(Гійом Аполлінер)
Ми стаємо легендою,
Ми стаємо минулим,
Хочеться крикнути
У темний порожній простір:
«Ми ще є!»
Металевими жабами квакають кулемети
У болоті глухого століття,
Залізними динозаврами гуркочуть «Піони».
Серед вогню і борні
Говоримо слова істини
Всесвіту, який нас не чує,
Пишу вірші у потріпаний зошит
На лафеті гармати
Серед повітряної весни,
Серед квітів, що тремтять від вибухів,
Серед птахів, що співають тільки для себе,
Серед трави, що схиляється додолу
Від нещадного вітру знищення,
Серед землі, що в шрамах траншей
І виразках бліндажів
Стогне слова легенди,
Яку будуть оповідати
Люди майбутнього.