Бавиться він на схилах гір...»
(Вільям Батлер Єтс)
Будь-який вітер старий.
Навіть легкий вітерець весни
Це старий бородатий дідуган,
Що існував ще до аромату квітів,
До співу пташок і гудіння бджіл.
Сивий, як пелюстки сливи.
Але теж бавиться – як дитина.
Бо все старе і давнє
Вертається в дитинство:
Порпається пошерхлими руками
У сентиментальності спогадів
(А всі ми там діти),
Я тільки не хочу
(Чуєте? Не хочу!)
Щоб смерть теж виявилась дитиною,
Хай навіть з сумними очима сучасності.
Не треба! Ви чуєте мене?
Не треба!
