Рассыпались песочные дворцы.
Истлели радужных химер туманы.
Угасли, став, как я незванны,
порывы страсти, сгладились рубцы.
Еще грешит мечтаньями душа,
фантомами рассвечивая ночи,
но приземленной быть еще не хочет -
взлетает... на остатках куража.
Но мысли изгнаны дыханием зимы,
уставшей от горенья "жгучей страсти".
Не встретить нам весну - теперешние "мы"
на пепелище чувств, на полпути к утрате...
Стомившись від жагучої любові...
Стомившись від жагучої любові...
Щезли палаци з вогкого піску,
Десь заховались мрії веселкові...
І ніби змовкли враз і напівслові,
Слова про ніжність стомлену,гірку...
Ще потішатиметься блазнями надія,
Промінням радості засяючи в імлі.
Як не хотілося спускатись до землі!..
Та вже давно згубила крила мрія
Й думки розбіглися від подиху зими...
Стомившись від жагучої любові,
Тепер весну стрічатимем не ми
На згарищі кохання. На півслові...
© Ксюшка ( Ксения Василенко)