Раптовість? Помилка? Доля чи?
До зойку спирає дихання
Та серцем лютує віхола.
Надщерблене. Але жалощі
« Ой, люлі, люлІ» сповиваючи,
Плекають біль, заколисують.
Та бавляться гострими списами.
Надщерблене вже непотрібне,
Не в змозі покинути - рідне.
Така собі пам’ятка, ніби,
Про сяйво, про долю, про німби.