Литературный портал Графоманам.НЕТ — настоящая находка для тех, кому нравятся современные стихи и проза. Если вы пишете стихи или рассказы, эта площадка — для вас. Если вы читатель-гурман, можете дальше не терзать поисковики запросами «хорошие стихи» или «современная проза». Потому что здесь опубликовано все разнообразие произведений — замечательные стихи и классная проза всех жанров. У нас проводятся литературные конкурсы на самые разные темы.
Реклама
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 54
Авторов: 1 (посмотреть всех)
Гостей: 53
Поиск по порталу
Проверка слова

http://gramota.ru/

Автор: Шон Маклех
                                      «З Країни Юних коштував я ель…»
                                                            (Вільям Батлер Єтс)

Перероблюючи свою стару чернетку, написану в холодних горах Норвегії, я раптом згадав одну трагічну історію. Під час громадянської війни в З’єднаних Стейтах Америки була одна ірландська бригада в армії Півночі і одна ірландська бригада в армії Конфедерації. І всі ці ірландські вояки думали, що воюють за Свободу, мали зелені прапори з арфою і листком шамроку на кашкетах. І зітнулись ці дві ірландські бригади у битві Фредеріксбургом і там і полягли всі. Пройшло вже 150 років з того часу, але досі ірландці згадують про це зі сльозами на очах… Я подумав, що ми, ірландці, нагадуємо мурах, що вічно будуть свої країну і себе, а божевільна повінь весь час руйнує все збудоване, а з-під пера з’явилось ось таке:

Норвезький ліс. Вогкої глиці прах.
Блукаючи, як Данте, в сутінках думок
Відчув себе я повелителем мурах.
Я дихаю крижинами зірок
На урвищах готичних Гімалаїв
І стежку міряю безкраю
Від явора до велетня-сосни.
Зерна мені, мурахо, принеси!
Я на долоні мертвої почвари -
Гондвани – покладу безцінну дань.
А наді мною сивочолі хмари
Такі нордичні. І епохи грань
Хоч не цієї – мрій та сентиментів.
І Дарвіна сивезна борода,
Що істину шукав серед моментів
Смішної гри. І як Сковорода
Поради я даю рудим трудівникам –
Я прошу одягти їх макінтоші,
Бо дощ завершення несе вікам.
Та їм байдуже – їхні ноші
Вагоміші за Кіплінга тягар
Отой, що «білих». Заздрю вам –
Істоти істини. Невтомні муралі,
Ви шлях до космосу торуєте мені.
Мені – своєму богу. І вікам.

© Шон Маклех, 18.06.2013 в 00:43
Свидетельство о публикации № 18062013004343-00336132
Читателей произведения за все время — 35, полученных рецензий — 1.

Оценки

Оценка: 5,00 (голосов: 1)

Рецензии

Рамира
Рамира, 21.04.2017 в 01:47
От нас Норвегия почти ничем не отличается. Природа почти один в один - камни, камни, валуны, и камешки диковинные иной раз встречаются, как волшебные слова в стихах! Спасибо!
Шон Маклех
Шон Маклех, 24.04.2017 в 16:46
Спасибо за отзыв! Норвегия красивейшая страна.... Страна суровой природы, высоких гор и водопадов, холодного ветра. Страна, где на камнях растут деревья...

Это произведение рекомендуют