Не знаю я, чи хтось мене по справжньому любив
Чи грав зі мною в гру «слова»
У мене кругом голова.
О, мамо, душу людську гріх водити за ніс
Хтось своє серце коло ніг поклав, приніс
А хтось топтав, тому що ця любов сліпа
Немов над прірвою граційний па.
Так, мамо, любив я сонячну Ірину
Тепер лиш уві сні, бачу на відстані її спину.
Та вона вправі піти, я не–клітка.
Вона ж стихія, жінка тендітна.
Да, мамо, чи втомилася ти ?
Інколи нема часу щоб тобі допомогти
У пошуках щастя так легко забути про маму
Згадав, одягаючи, як в дитинстві піжаму.
Да, мамо, за вікном дощ, морози
Моїх загострені колін артрози
Та це дрібниці, лиш би ти була здорова
Лиш би на серці панувала веселка кольорова.
Да, мамо, час пісок
Двадцятисемирічним став твій синок
Намагається жити по совісті і без брехні.
То на колінах, то на коні.
Так, мамо, у твого сина з’явилося сиве волосся
Не все йому, про що ти мріяла, вдалося
Але я ні про що не шкодую
Своє життя світлими фарбами малюю.
Так, мамо, по головах не можу йти заради своїх благ
Чи знайшов своє місце призначення, фах?
Так чи ні, це лиш шлях що можна завжди змінити
Знаю, лиш ти мене завжди будеш любити.
Да, мамо, хочу сім’ю і все найкраще для них
Не дивуйся чому я притих
Намагаюсь робити речі, для свого щастя, тепер
Та в мені мрійник не помер.
О, мамо, в березні кружляє лапатий сніжок
І не потрібно подарунків мішок
Все що потрібно, в нас є
Лиш погода розповідає про своє.
Так, мамо, все можливо в цьому сьогодні
Залишається лиш жити як діти безтурботні
Адже життя біжить спортивним кроком
І вистачить жити ненароком.