и выползают изо тьмы, как змеи.
Здесь на кону забытого житья
паясничают, точно лицедеи
вертепных интермедий. Всяк, кто жив,
здесь в тень бежит, истомно прозябая,
пропахший смертью. Нас сторожит,
с небес взирая, стража гробовая,
дабы сберечь. И в торопливый сон
вошел, как острый нож, проклятий стон,
и обращается в душе моей разверстой,
ведь он - мой враг заклятейший - спешит
моею кровью жало окропить,
чтоб стал и ты таким, как нужно, - чёрствым.
Перевод стихотворение Василя Стуса (1938-1985) гениального украинского поэта, прозаика переводчика, литературного критика, правозащитника, ярчайшего представителя украинского культурного движения шестидесятников, погибшего в концлагере ВС-389/36-1 вблизи села Кучино, Пермской области
Оригинал произведения:
Тут сни долають товщу забуття
І виринають з теміні, як змії.
Тут на кону забутого життя
блазнюють, корчаться, як лицедії
вертепних інтермедій. Тут живе
ховається у смерк і так існує,
пропахле смертю. Небо гробове
за нами назирає і вартує,
щоб не згубити. І в хапливий сон
угнався гострий, ніби ніж, прокльон,
і провертається в душі розверстій,
бо він - найбільший ворог мій - спішить
моєю кров'ю лезо окропить,
щоб став і ти таким, як треба, - черствий