Пётр - не Иуда*, он любил Учителя.
О, Петр – камень. Ни мольбы, ни слёз.
... Когда вели Философа мучители,
промозглой ночью, Пётр - апостол мёрз.
И вслед толпе во двор архиерейский
он прошмыгнул. А здесь костёр пылал.
Подумал Пётр: “Нужно б отогреться”.
В такую ночь так хочется тепла.
Он в круг протиснулся и над костром согнулся,
и руки грел у чуждого огня.
Служанка подошла: - Ты был с Иисусом.
Апостол вздрогнул, обернулся: - Я?
Он так сказал, и та, его оставив,
прочь отошла. Шипел огонь, виясь.
Мессию били в грудь. В лицо плевали.
Пётр молча стыл, не поднимая глаз.
Вот по щеке один Христа ударил.
Орёт: «Пророк, что, отличишь меня?»
Служанка вновь: - Ты был с Иисусом, парень.
Ответил Пётр: - Его не знаю я.
Он презирал злодеев Каиафы.
В душе скорбел. Клял присных им собак…
Кто подсчитает, сколько нужно страха,
чтоб превратить мыслителя в раба?
Так ведь распнут! И кто же станет сеять
в те нивы зёрна правды и добра?
Спросили снова: - Ты был с Назареем?
Он клялся: - Нет! - И пел петух с утра.
Согрелся, Пётр? Избитые ладони
воздень горе`. Ты спас себя, молись...
Его распнут. Но позже, при Нероне.
Без лишних слов и головою вниз.
*Этот перевод в конце 90-х с позволения высокочтимой Лины Костенко и переводчика опубликовал Серёжа Киселёв, вечная ему память, в одной из множества редактируемых им тогда газет.
Петро не Юда. Ліна Костенко
Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.
Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.
Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втрете він тоді відрікся: — Ні.
Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
