http://maysterni.com/publication.php?id=81204
* * *
Літо заснуло – мов пісня вмерла.
Так буде з життям колись...
Хтось повз по ньому, мов на Говерлу,
Чи до лебедів лис.
Я ж повернувся із Того світу
Не для дешевих драм.
Душевні плоди поламали віти.
Все – як вода.
Вітер старенький.
Стареньке небо.
Тихий, мов квітка, сон.
Всі ми там будемо коли-небудь,
Як не засне Харон...
Заячі очі тутешніх мавок.
Трави. Молитва. Дощ.
Даль глибиніє хутром кривавим
В очікуванні Годо.
Душу від зірки своєї грію.
Літо, літа, літак...
Я засинати, мов клен, не вмію.
То ж золотію так.
Золотом сивим іскрить волосся.
Гаснуть дороги жил.
Жив я, любив я... А чи здалося?
Броджу між близьких могил.
Жалість і заздрість в душі осінній...
Хліб народжує сіль...
Завтра усе поєднає іній –
Тихий красивий біль.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Лето заснуло – песню отвергло.
И жизнь не споет на бис…
Полз по ней кто-то, как на Говерлу,
Или к пернатым лис.
Дал возвратиться бог с того света –
Не для дешёвых драм.
Душевным плодам не висеть на ветках.
Всё – как вода
Старенький ветер.
Небесный студень.
Тихий, в бутоне, сон.
Рано ли, поздно ли – все там будем,
Коль не уснёт Харон..
Очи раскосые у русалок.
Травы. Молитва. Дождь.
Даль одевается мехом алым. -
Годо, нарядившись, ждёшь?
Я от звезды своей душу грею.
Лето, летА, полёт..
Кленом осенним заснуть сумею ль? -
Вряд ли, иной расчёт…
Волосы Искрой седою взЯлись.
Гаснут дороги жил.
Жил я, любил я.. Иль показалось?
Брожу я промеж могил.
Жалость и зависть в душе осенней..
Хлеб порождает соль..
Соединит все назавтра иней –
Тихо застелет боль.
19.08.12