Ні, не в змозі я, й не сила… в забуття колишнє…
Ніби речі, що зносились, ніби, що непотріб…
Болем я занапастилась, Господи, то в котре?
Квіт кульбаби, квіт тюльпанів, квіт бузка…
То з п’яну…
Раптом, думаю, в останнє… раптом рік останній –
Я несу букети в хату, щоб зігріти душу…
Їй же - всесвіту не стало...
Тужить. Тужить. Тужить.
Квітла вишня, квітла слива – не розквітла доля.
Не помітила, щаслива, як живуть довкола,
Бо, створив для неї казку непомітно й тихо,
Той, єдиний, що кохав, та й захищав від лиха….
Квітла вишня квітла слива, не квітне троянда -
Бракне сили - його сили, сиротині саду…