Сонячний дотик щоку обпече, мов гвіздки ті Христові зап’ястя,
Ти задихнешся тим вітром весни і воскреснеш,
Листя з-під снігу, і дрек на траві... Попри це, відчуття абсолютного щастя.
Зараз ти падаєш в прірву між снігом й водою, мій друже,
Відбиток реальності – плівка бензинова в кожній калюжі,
Асфальтові нетрі, і стіни бетонні весна оголила,
Вона продинаміла зиму нарешті, настала, дозріла.
Зроби один крок, щоб я хтів опиратися, спертись й підперти,
Може, дасть Він нам милість дожити хоч трохи до смерті,
Щоб разом ковзнути у прірву між снігом й водою весни,
Щоб ти була поруч. І ніякої, Боже, зими та пітьми.
16.03.2012