То вІдголосок згубленного літа.
Питання недоречне:
- Як тут я?
Тут добре!
Навіть не кімнатним квітам.
Мене, цинічну, спробуй тепер, зваб,
На лестощі я вже не відгукнуся,
Не цим ім’ям мене завжди ти звав,
Що зараз вибрав, викликавши усміх
З легким жАлем. Розчарування то,
Такий, ледь чутний трунок, ледь помітний,
Запізно пишеш. Є у мене той,
З ким, незалежно пори року, квітну.
Та й ти… плекаєш чийсь тоненький стан,
То нащо нам ті любощі екранні?
О! Відповідь брутальна і проста -
Наш витвір був взаємно геніальний.
Авторский перевод.
Цепочка.
На подоконнике цветет шалфей,
Потерянного лета отголосок.
Как мне живется здесь и не твоей?
Напрасны и бессмысленны вопросы.
Здесь хорошо, моим цветам и мне.
Я изменилась, лесть мне не по нраву.
К той многочисленной чреде измен,
Я причисляю имя, что поправил,
По- новому решив меня назвать
И вызвав огорчения усмешку,
Лишь на секунду. Что мне горевать?
Я выбор сделала. Давно. Успешно.
Да, ты ведь тоже, говорят при Ней,
Зачем же пылкость поверять экрану?
…А нет печальней повести, древней,
Чем та, что мы сыграли гениально.