Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території.
Наявність місцевих податків і зборів та їх стягнення дуже важливі, оскільки за їх рахунок в основному формуються місцеві бюджети, з яких фінансуються установи і організації невиробничої сфери, органи місцевої державної влади і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства, тощо.
Окремі види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягування встановлюються органами місцевої влади в межах відповідних територій, а також у межах їх переліку і ставок, встановлених законодавством України.
Нині в Україні встановлені такі види місцевих податків і зборів:
• комунальний податок;
• податок з реклами;
• готельний збір;
• збір за припаркування автотранспорту;
• ринковий збір;
• збір за видачу ордера на квартиру;
• курортний збір;
• збір за право використання місцевої символіки;
• збір за здійснення закордонного туризму;
• збір за проведення аукціону;
• збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим і прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
• збір за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла і гаражів у населених пунктах.
Охарактеризуємо окремі види місцевих податків і зборів.
Комунальний податок
Комунальний податок — це обов'язковий місцевий податок, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками.
Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних установ і організацій та сільськогосподарських підприємств.
Комунальний податок сплачують:
• усі суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та підлеглості відомствам, включаючи підприємства з іноземними
інвестиціями, їх філії, відділення та інші окремі підрозділи, які є юридичними особами і мають самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків і здійснюють господарську, підприємницьку та іншу комерційну діяльність — з неоподатковуваного доходу оплати праці працівників, які займаються цими видами діяльності;
• окремі підрозділи, філії суб'єктів господарювання, які не мають самостійного балансу і поточного рахунку в установах банків — з неоподатковуваного доходу оплати праці своїх робітників у складі підприємств, які є юридичними особами;
• підприємства і організації, які не є госпрозрахунковими, але отримують доходи від господарської діяльності — з неоподатковуваного фонду оплати праці, розрахованого на працівників, які займаються цією діяльністю;
• бюджетні установи, які фінансуються з місцевого і державного бюджетів — з неоподатковуваного фонду оплати праці працівників, що займаються господарською і комерційною діяльністю у складі цих установ.
Об'єктом оподаткування комунальним податком є неоподатковуваний фонд оплати праці працівників, що розраховується множенням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць.
Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 31, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні й діленням отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. При цьому до облікового складу включаються працівники, які працюють на умовах трудового договору як у підприємстві, так і за його межами.
Чисельність працівників облікового складу за вихідний чи святковий (неробочий) день береться на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. У разі наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів поспіль чисельність працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.
Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спеціальній формі. Вона визначається множенням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену ставку, яка не повинна перевищувати 10 %. Форма роз-рахунку комунального податку наведена в табл. 4.19.
Розрахунок комунального податку подається платниками в податковий орган до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Нарахована сума комунального податку сплачується його платниками в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним.
За правильність обчислення і своєчасну сплату комунального податку відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасну сплату податку з платника стягується пеня у встановленому розмірі із суми недоплати за кожний день прострочення.
Податок з реклами
У ринкових умовах господарювання важливо не тільки виготовляти конкурентоспроможний товар, й своєчасно забезпечити його рекламу.
Рекламою вважаються всі види об'яв і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ): преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміщених на будинках, вулицях, майданах, транспорті тощо
Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стягується так названий податок з реклами.
Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами у ЗМІ.
Платниками податку з реклами є суб'єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні особи — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями.
До об'єктів оподаткування належать:
• вартість виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;
• час показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та в інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;
• плата за кожний з носіїв зовнішньої та внутрішньої реклами і реклами транспорті, пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та інших рекламних носіях, а також за їх загальну кількість.
До зовнішньої належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розміщених просто неба, на фасадах будинків та споруд або на транспортних засобах зовні.
До внутрішньої належить будь-яка реклама, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд, транспортних засобів тощо.
Податок з реклами сплачується з усіх видів спеціальної інформації про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку за допомогою інформації про назву й режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в'їзду) та інформації про продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення.
Граничні розміри ставок податку не повинні перевищувати:
• 5 % вартості виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;
• 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за 1 хв показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;
• 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 носія зовнішньої реклами, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, фасадах будинків та споруд;
• 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця з кожних 100 одиниць носіїв зовнішньої реклами, що розміщуються на пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та на інших рекламних носіях;
• 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 носія внутрішньої реклами, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд тощо;
• 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 рекламного носія на транспортних засобах;
• 0,1 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 рекламного носія, виготовленого друкованим способом для внутрішньої реклами в салонах транспортних засобів.
У разі рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки застосовується збільшений коефіцієнт — 5.
У разі рекламування вітчизняними товаровиробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) застосовується пільговий коефіцієнт — 0,5.
Сума податку з реклами визначається множенням встановленої ставки на вартість рекламних послуг або на неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Стягнення податку з рекламодавця здійснюють підприємства, установи, організації, які дають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги з реклами.
Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних послуг податок перераховується його платниками в місцевий бюджет щомісяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з реклами відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.
Юридичні особи, які стягують податок з реклами, кожного кварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про суми наданих послуг, стягненого і перерахованого в бюджет податку.
За правильність нарахування і своєчасність перерахування податку з реклами відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасне перерахування податку його платники сплачують пеню з суми недоплати в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення.
ХІІ Кредитування банківських установ України
12.1 Банківське кредитування
Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.
Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на коротко-, середньо- і довгострокові.
Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.
Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на строк до трьох років.
Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк понад три роки.
Основною формою надання вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо суб'єктам господарювання в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші передбачені договором цілі.
Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове використання на чітко визначені цілі, за оплату і на умовах повернення.
Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове користування.
Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який одержує в тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати і строковості.
Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання
12.2 Порядок відкриття рахунку
Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.
Для відкриття поточних рахунків та бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підприємства. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заява підписується лише керівником;
б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. Бюджетні установи та організації замість свідоцтва про державну реєстрацію подають копію довідки про внесення до державного реєстру звітних статистичних одиниць України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;
в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом (крім положень, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи Указами Президента України).
г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, завірену нотаріально або вищестоящою організацією в установленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;
е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідченні, нотаріально або органом, що видав відповідний документ
12.3 Оцінка кредитоспроможності позичальника
До кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто здатність своєчасно повернутипозичку, вивчити фактори, які можуьть спровокувати її неповернення.
Збереженість основної суми боргу є одним із головних принципів, який завжди має дотримуватись при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливіших етапів процесу кредитування. Прицьому особливе значення має встановлення обгрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту неможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка в своїй основі не є обгрунтованою.
Одним із елементів оцінки кридитоспроможності є зясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобовязань перед іншими кредиторами і в минулому.
Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва иі використання основного і оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська , статистична і фінансова звітність, позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, пргнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду кредитування.
Оскільки банк як позичальник може моти різних клієнтів- підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки- оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неодноково.
Оцінка фінансового стану позичальника- юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:
• коефіцієнт загальної ліквідності ( К1);
• коефіцієнт абсолютної ( термінової) ліквідності (К2);
• коефіцієнт автономності (К3);
• коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).
Названі показники розраховуються за формулою:
К1=( ЗЗ+ ГК+ ДЗ+ КФВ)\\ ЗК, де
ЗЗ- запаси і затрати;
ГК- грошові кошти;
ДЗ- дебіторська заборгованість;
КФВ- короткострокові фінансові вкладення;
ЗК- забов’язання короткострокові.
Теоретичне значення К1 не меше 2- 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повино мати 2- 2,5 гривні ліквідних активів.
К2 = (ГК + КФВ)\\ ЗК
Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 – 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20- 25 коп. абсолюитно ліквідних активів.
К3= З\\ ВК, де
З – усі зобов’язання;
ВК – власні кошти.
Теоритичне значення К3 – не більше 1, тобто зобов’явзання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.
К4= (ВК- ОА)\\ ВК, де
ОА – основні активи.
Теоретичне чначення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів ( ВК- ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.
Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватись і інші, які можна об’єднати в певні групи показників:
• погашення боргу;
• ділової активності;
• рентабельності;
• використання основногокапіталу.
У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:
• грошового потоку (К5);
• прцентних виплат (К6).
К5= (П0+ А – Д)\\ З, де
П0 -прибуток після сплати податків;
А – амортизація;
Д – дивіденди;
З – зобов’язання, строком виконання до одного року
12.4 Форми забезпечення повернення банківських позик
Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.
Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення кредиту
12.5 Облік кредитних операцій
Найбільш поширеними є факторингові операції і операції з фінансового лізингу.
Облік факторингових операцій. Факторингові операції— це продаж рахунків фактору (від англ. factor — комісіонер, агент, посередник), в особі якого, як правило, виступають комерційні банки, фінансові компанії, а також спеціалізовані факторингові компанії. При цьому банки купують рахунки-фактури постачальників на відвантажену конкретним покупцям-дебіторам продукцію, виконані роботи, послуги. Внаслідок цього здійснюється передача постачальником банку права на вимогу боргу з покупця.
Отже, факторингові операції — це купівля банком права на утримання боргу. Це не просто одна з форм фінансування. Банк купує в свого клієнта дебіторські рахунки, завчасно оцінивши кредитоспроможність наявних і можливих дебіторів клієнтів, і наперед визначає максимальний розмір авансу, який звичайно складає 80—90 % суми рахунків-фактур за вирахуванням дисконту і комісійних. Після аналізу необхідної інформації, одержаної від постачальника банк укладає з ним угоду на факторингове обслуговування, в якій повинно бути обумовлено:
— перелік покупців, вимоги яких будуть переуступатися;
— контрольну суму переуступок;
— розмір аважу;
— відсоткову ставку за кредит;
— відсоткову ставку комісійних за обробку рахунків-фактур;
— право регресу зворотної вимоги до постачальника;
— граничний строк платежу для покупця-дебітора;
— відповідальність сторін за порушення угоди;
— умови розірвання угоди;
— строк дії угоди та ін.
Бухгалтерський облік розрахунків за факторинговими операціями здійснюється на активно-пасивному балансовому рахунку № 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку» (субрахунок «Розрахунки банку за факторинговими операціями»), а одержаних доходів — на спеціальному окремому рахунку № 6023 «Відсоткові доходи за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями». Аналітичний облік до цього рахунку здійснюється за особовими рахунками постачальників.
Доходи банку від факторингових операцій становить різниця між ціною купівлі рахунків-фактур постачальника і сумою, яка надходить за них від дебітора-покупця.
Відображення факторингових операцій в системі рахунків бухгалтерського обліку розглянемо на прикладі викупу дебіторської заборгованості на суму 100 000 грн. із загальною сумою усіх скидок 10000 грн.
1. На викуп дебіторської заборгованості у постачальника за ціною нижче вартості рахунків-фактур:
Д-т рахунку
№ 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку» 90 000 грн.
К-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 90 000 грн.
2. На одержання грошей від дебітора на повну суму рахунку-фактури — 100 000 грн.:
Д-т рахунку
№ 120 «Коррахунок у Національному банку України» 100 000 грн.
К-т рахунку
№ 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку» 90 000 грн.
К-т рахунку
№ 6023 «Відсоткові доходи за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими
операціями» 10 000 грн.
Аналогічно відображаються на рахунках бухгалтерського обліку і операції форфейтинга— форми банківського кредиту, що передбачає придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийому на себе ризику виконання цих вимог та їх інкасування.
Облік фінансового лізингу. Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка пов'язана з передачею в користування обладнання, транспортних засобів, іншого рухомого і нерухомого майна, при збереженні права власності за орендодавцем на весь строк угоди оренди.
Після закінчення строку дії угоди лізингу орендатор може:
— завершити орендні платежі й повернути майно банку;
— скласти нову угоду лізингу;
— викупити майно за ціною, погодженою з орендодавцем: встановленою у момент укладання угоди або за залишковою вартістю.
Строк угоди, як правило, дорівнює строку амортизації або менший за нього.
Орендна плата включає в себе амортизацію, витрати банку щодо оформлення лізингу і комісійну винагороду у вигляді відсотків.
Бухгалтерський облік операцій за лізингом ведеться на активних рахунках:
№ 4400 «Операційні основні засоби» (які здані в оренду з оперативного лізингу);
№ 4500 «Неопераційні основні засоби» (які здані в оренду з оперативного лізингу).
За дебетом цих рахунків обліковується вартість заново придбаних машин, обладнання та інших об'єктів основних засобів, які потім передані згідно з лізинговою угодою. За кредитом цих рахунків відображаються їх вибуття при купівлі орендарем за залишковою вартістю, списанні з балансу або іншій реалізації за договірною ціною.
Аналітичний облік при цьому здійснюється аналогічно в межах рахунків № 4400 та 4500.
Розглянемо відображення в обліку операцій з фінансового лізингу як банком-лізингодавцем, так і банком-лізингоодержувачем.
1. Облік фінансового лізингу банком-лізингодавцем:
а) попередня сплата постачальникам машин і обладнання
Д-т рахунку
№ 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів»;
К-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України»;
б) одержання машин і обладнання
Д-т рахунків:
№ 4400 «Операційні основні засоби» (відповідний аналітичний рахунок);
№ 4500 «Неопераційні основні засоби» (відповідний аналітичний рахунок );
К-т рахунку
№ 3511 «Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів»;
в) передача в лізингову оренду об'єктів основних засобів
Д-т рахунків:
№ 1525 «Фінансовий лізинг, що наданий іншим банкам»;
№ 2075 «Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності»;
К-т рахунків:
№ 4400 «Операційні основні засоби»;
№ 4500 «Неопераційні основні засоби».
Погашення лізингоодержувачем дебіторської заборгованості, яка У лізингодавця числиться на рахунках № 1525 або 2075, відображається лізингодавцем бухгалтерською проводкою у такій кореспонденції рахунків:
Д-т рахунку
«Коррахунок у Національному банку України»:
К-т рахунків:
№ 1525 «Фінансовий лізинг, що наданий іншим банкам»;
№ 2075 «Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності».
Щомісячно лізингодавець нараховує собі також доходи у вигляді відсотків бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1528 «Нараховані доходи за кредитами, які надані іншим банкам»
або
№ 2078 «Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктами господарської діяльності»;
К-т рахунків:
№ 6018 «Відсотковкі доходи за фінансовим лізингом, який наданий іншим банкам»
або
№ 6027 «Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності».
Вартість фінансового лізингу за угодою може бути більшою або меншою за балансову (залишкову) вартість об'єкта, переданого в цей лізинг, що відповідно відображається за кредитом рахунку № 3600 «Доходи майбутніх періодів» або № 3500 «Витрати майбутніх періодів».
Так, при більшій вартості за лізингом наведена вище бухгалтерська проводка відображається за такою кореспонденцією рахунків. Приклад. Передано в лізинг об'єкт балансовою вартістю 12 000 грн., за який згідно з угодою лізингоодержувач повинен сплатити 14 400 грн.:
а) на балансову (залишкову) вартість, передану в лізинг об'єкту основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075 «Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності» 12 000 гри.
К-т рахунку
№ 4400 «Операційні основні засоби» 12 000 грн.
б) на різницю більшої вартості лізингу від вартості об'єкта і основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075 «Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності» 2400 грн.
К-т рахунку
№ 3600 «Доходи майбутніх періодів» 2400 грн.
в) на щомісячне нарахування відсотків з балансової вартості об'єкта, переданого в лізинг на 10 років
(12000 грн.: 10 років: 12 місяців = 100 грн.):
Д-т рахунку
№ 2078 «Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності» 100 грн.
К-т рахунку
№ 6027 «Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності» 100 грн.
г) на щомісячне зарахування частини з доходів майбутніх періодів (2400: 10 років: 12 місяців = 20 грн.);
Д-т рахунку
№ 3600 «Доходи майбутніх періодів» 20 грн.
К-т рахунку
№ 6027 «Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності» 20 грн.
Якщо вартість лізингу менша за балансову (залишкову) вартість об'єкта основних засобів, то різниця, яка спочатку обліковується на дебеті рахунку № 3500 «Витрати майбутніх періодів», щомісяця списується на зменшення відсоткового доходу. Ці операції відображаються такими бухгалтерськими проводками:
а) на вартість, меншу від балансової вартості переданого в лізинг об'єкта основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075 «Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності» 9600 грн.
К-т рахунку
№ 4400 «Операційні основні засоби» 9600 грн.
б) на різницю в меншій вартості лізингу від вартості об'єкта основних засобів:
Д-т рахунку
№ 3500 «Витрати майбутніх періодів» 400 грн.
К-т рахунку
№ 4400 «Операційні основні засоби» 2400 грн.
в) на щомісячне нарахування відсотків з суми, передбаченої угодою лізингу (9600 : 10 років : 12 місяців = 90 грн.):
Д-т рахунку
№ 2078 «Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності» 90 грн.
К-т рахунку
№ 6027 «Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності» 90 грн.
г) на щомісячне зарахування частини з витрат майбутніх періодів за рахунок зменшення відсоткових доходів (2400:10 років: 12 місяців =20 грн.):
Д-т рахунку
№ 6027 «Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності» 20 грн.
К-т рахунку
№ 3500 «Витрати майбутніх періодів» 20 грн.
2. Облік фінансового лізингу банком-лізингоодержувачем. Банки можуть одержувати у фінансовий лізинг основні засоби як від інших банків, так і від суб'єктів господарської діяльності. Одержані основні засоби прибуткуються на окремому субрахунку «Фінансовий лізинг» до рахунків № 4400 «Операційні основні засоби» та 4500 «Неопераційні основні засоби» бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 4400 «Операційні основні засоби», субрахунок «Фінансовий лізинг»
або
№ 4500 «Неопераційні основні засоби», субрахунок «Фінансовий лізинг»;
К-т рахунків:
№ 1625 «Фінансовий лізинг, який отриманий від банків»
або
№ 3615 «Кредиторська заборгованість за фінансовим лізингом».
Погашення основного боргу кредитору-лізингодавцю, який числиться на рахунках № 1625 або 3615 відображається бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1625 «Фінансовий лізинг, який отриманий від банків»
або
№ 3615 «Кредиторська заборгованість за фінансовим лізингом»;
К-т рахунків:
Кореспондентський рахунок, поточний рахунок, рахунок готівкових коштів.
Для банку-лізингоодержувача відсоткова плата за користування одержаними в лізинг основними засобами є витратами, які він відображає на рахунках № 7018 «Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від інших банків» або № 7095 «Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від клієнтів» та рахунках кредиторської заборгованості перед лізингодавцями такою бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 7018 «Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від банків»
або
№ 7095 «Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від клієнтів»;
К-т рахунків (кредиторів):
№ 1628 «Нараховані витрати за кредитами, які отримані від інших банків»
або
№ 3679 «Інші нараховані витрати».
На сплату лізингодавцю складається бухгалтерська проводка:
Д-т рахунків:
№ 1628 «Нараховані витрати за кредитами, які отримані від інших банків»
або
№ 3678 «Інші нараховані витрати»;
К-т рахунків:
Кореспондентський рахунок, поточний рахунок, рахунок готівкових коштів.
Протягом періоду оренди лізингоодержувач нараховує амортизацію основних засобів з віднесенням її до складу своїх витрат бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 7423 «Амортизація», субрахунок «Фінансовий лізинг»;
К-т рахунків:
№ 4409 «Знос операційних основних засобів», субрахунок «Фінансовий лізинг»
або
№ 4509 «Знос неопераційних основних засобів», субрахунок «Фінансовий лізинг».
Якщо умовами угоди фінансового лізингу (довгострокової оренди) передбачена і здійснюється передача орендованих основних засобів у власність лізингоодержувача, то останній цю операцію в обліку відображає такою бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 4400 «Операційні основні засоби», субрахунок «Власні основні засоби»
або
№ 4500 «Неопераційні основні засоби», субрахунок «Власні основні засоби»;
К-т рахунків:
№ 4400 «Операційні основні засоби», субрахунок «Фінансовий лізинг»
або
№ 4500 «Неопераційні основні засоби», субрахунок «Фінансовий лізинг».
І в той же час на збільшення знос власних основних засобів:
Д-т рахунків:
№ 4409 «Знос операційних основних засобів», субрахунок «Фінансовий лізинг»
або
№ 4509 «Знос неопераційних основних засобів», субрахунок «Фінансовий лізинг»;
К-т рахунків:
№ 4409 «Знос операційних основних засобів», субрахунок «Власні основні засоби»
або
№ 4509 «Знос неопераційних основних засобів», субрахунок «Власні основні засоби».
12.6.Автоматизація кредитних операцій.
Механізм кредитування в банківській системі є таким, що фактично задіяні всі основні підрозділи комерційного банку.
Для деяких із них ці операції стали головним джерелом доходів. Тому вдосконаленню кредитних та депозитних операцій банки приділяють значну увагу, упроваджуючи комп’ютерні технології для автоматизації функцій управління кредитами та депозитами, така автоматизація на практиці здійснюється в різних формах, на базі різних апаратних і програмних засобів. Створюються, зокрема, системи, які не лише обробляють інформацію, а й підтримують управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються. Технології виконання кредитних і депозитних операцій за змістом, послідовністю виконання та способами формування даних взаємоблизькі, тому їх доцільно розглядати в єдиному циклі технологічних процесів автоматизованої обробки даних. Але ці операції ще слабо структуровані, недостатньо формалізовані і важко піддаються автоматизації. Тому в підсистемі управління кредитами та депозитами часто застосовують інтерактивний режим виконання комп’ютерних технологій. Для цієї підсистеми характерна також неоднорідність завдань, зумовлена складністю предметної області. Адже банк працює з різними кредитами та депозитами, тобто йдеться про різні терміни, призначення, способи надання та погашення і т. ін. Проте практичний досвід показує, що всю сукупність функцій управління кредитами та депозитами з метою їх автоматизації можна об’єднати в типові комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання
12.7 Звітність за кредитними операціями.
Кредитні операції посідають ключове місце з-поміж активних операцій комерційних банків. У більшості банків позичкові рахунки складають не менше половини їх сукупних активів і забезпечують близько 70 % від отриманих ними доходів. Суб'єктом кредитної операції є банк та його клієнти. Банк виступає як кредитор, тобто він є юридичною особою, яка надає або бере на себе зобов'язання надати в майбутньому певну суму грошових коштів у розпорядження позичальника на певний строк. Позичальниками виступають клієнти та партнери банку, які отримують кошти в позику (у користування) і зобов'язуються повернути їх у визначений строк. До них належать суб'єкти підприємницької діяльності, органи державного управління, населення, банки.
Чинне банківське законодавство надає клієнту право вибору банку для реалізації потреби в кредитних операціях, тобто клієнт має право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в декількох банках. Це створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції і надає клієнту можливість обирати банк, який пропонує найбільш оптимальні умови кредитування.
При визначенні кредитної політики комерційні банки повинні враховувати рекомендації Національного банку України щодо організації та регулювання кредитного процесу, які викладені в положенні «Про кредитування».
Банки, які орієнтуються на запроваджені в міжнародній банківській практиці принципи організації банківської справи розробляють спеціальний документ з кредитної політики — керівництво, або меморандум, з кредитної політики. Він визначає філософію та стратегію банку в галузі кредитування і містить детальний опис технології організації кредитного процесу. Це конфіденційний документ, оскільки він розкриває стратегію і методи кредитної політики конкретного банку.