20. ЛЕДІ (Проза)

Він натиснув на телефоні кінець виклику, засунув його у вузьку кишеню джинсів і пішов в напрямку шосе.
Він знає, що вона має бути середнього зросту, з фарбованим темним волоссям під каре та в коричневій шкіряній куртці.
Впевнено відхиляючи гілки дерев він йде все ясніше відчуваючи насолоду від вдалої пригоди. До вух долинає шум авто на трасі. Все ближче і ближче з кожним кроком.
То напевне її авто зупинилось біля обочини. Ніхто не виходить. Він наближається і схиляється нижче. Темне скло Бехи повільно опускається.
- А. Так от який ти насправді, – сказала пані протяжним глузливим голосом.
- Мене лише попросили вас провести.
- Хм. Цікаво, – дама стала серйознішою. Скло зачинилось.
*****
Згодом вона вийшла з авто і пішла за поводирем, мовчки запалюючи цигарку, яка ніяк не хотіла розгорятися.
Надворі було дуже туманно і сиро.
Хвилин через п’ять шосе вже не було чутно. Навкруги був спокійний ліс. Він заколихував і заспокоював увагу тихенькою піснею крапель дощу по листю.
Важко було зрозуміти вечоріє, чи просто темніше стало тому що пішов дощ.
Поводир пішов вперед швидше. Вона намагалась не відставати, але все ж таки з кожним кроком він був від неї далі й далі. Хотіла покликати, щоб він її зачекав але не стала.
Он там він повернув наліво. Вона підійшла до того місця і здається побачила як він далі повернув праворуч, а може й просто здалося. «Може повернутися назад?». Промайнула в голові думка. І вона зупинилась. Глянула туди де зник в тумані незнайомець. Потім глянула туди звідки прийшла. І обережно пішла назад. Уважно дивлячись на притоптану траву – дороговказ який вони залишили йдучи сюди.
Напевне вже скоро буде сутеніти. Вона прискорилась, але в сутінках було важко вдивлятись в сліди.
І коли стало зовсім темно, вона зупинилась і почала прислухатися.
Дощ трохи стих і здається там далі праворуч чути шум траси. Знання напрямку додало впевненості і вона пішла далі вже швидше.
Під ноги попадали палки і вона іноді ледь втримувалась, щоб не впасти, спіткнувшись. Легені розігрілись від хвилювання і швидкого бігу. Їй вже нічого не хотілося, швидше б сісти в м’яке зручне сидіння.
Що це.
Вона різко спинилась. Там попереду щось важко дихало і гарчало. Вона пішла вбік, щоб обійти те щось. Ступала крадучись дуже обережно. Але тільки-но вона намагалась пройти в обраному напрямку як щось зле, напевне вовк, погрозливо ричало і кидалось в її бік.
І тільки те, що вона завмирала на місті ніби вимикало зле страховисько. І воно лишаючись в темряві тільки важко дихало.
«Що робити далі? Може знайти палицю і спробувати йти далі.»
Мокра палиця міцно застрягла в павутинні трави. Вона з силою її відламала. Наробилось стільки раптового хрускоту і шуму. Але вона була так зайнята, що не зважала на збереження тиші.
Напевне побачивши в її руках палицю собака заскуливши, побіг в темряву.
Але ні, він не її злякався.
Позаду почулись кроки.
Вона оглянулась і замахнулась палкою на постать, яка наближалась. Він вихопив в неї палку і схопивши грубими руками потяг до себе. Вона вдарила його по обличчю. Намагалась звільнитись. Але шорстка рука сильно вхопила її за волосся і повалила на траву. В розпачі вона почала кричати. І її крик почула лише трава в яку її обличчям неприємно притискали сильні руки.
Вона відчула біль в колінах. Якісь гілки чи шишки кололи в чашечки. Їй було неприємно обличчям впиратись в зім’яту траву яка пахла брудом і хвоєю. Але нічого не могла подіяти.
Відчуття страху перед чимось злим і невідомим, безпорадність і неминучість сковували всі намагання вирватись. Але руки міцно притискали її лицем в траву і боляче скубли за волосся.
Він з силою стягнув з неї джинси. Розірвав білизну і довго не чекаючи ввійшов в неї ззаду. Їй було неприємно, боляче і страшно. Сльози виступили на очах. Головою ритмічно стукаючись об якусь гілляку вона терпляче чекала, коли все закінчиться. Вона вже не пам’ятала ні про роботу ні про самотність ні про пригоди. В голові була лише одна думка «Це все скоро має закінчитись».
Ліс спокійно спостерігав за всім цим, прикриваючи кронами дерев все від випадкових свідків.
Вінчестер в камері тихенько гудів, йому було все одно що записується на нього. Техніка не має душі і сорому.
Мобілка лишилась в автомобілі. Хтось непокоїться і вже вкотре її ґвалтує нетерплячими викликами. А вона вібрує собі на сидінні Бехи, як кокетлива кішка перед похітливим котярою.
*****
І все закінчилось. Щось гаряче розлилось по сідницям.
Він пішов. Вона залишилась лежати на траві безпорадно. Ще не знала, не вірила що вже все закінчилось. Відчувала в собі щось чуже і грубе, хоча вже нічого не було.
Згодом він підійшов знову до неї і присів навпочіпки. Взявши за волосся підвів її голову. Вона відчула його дихання. Щось таке схоже на запах трави, тютюновий дим в суміші з пивом. Відчула як слизький язик лизнув її шию. Вона відсахнулась з презирством і огидою і він її вдарив по обличчю. Дуже гострий біль відчула на щоці.
Він відпустив її волосся і пішов в темряву.
Довго ще не наважувалась підвестись. Згодом зібралась з силами, підвелась, вдягнула джинси і пішла повільно не розуміючи куди, лише б подалі від цього місця.
Ноги боліли. Нижче живота щось нило і хотілось відвести потребу, але вона не зважала і йшла далі. В далині вже чувся шум авто на шосе. Вона пішла швидше.
І знову перед нею загарчав собака. Їй вже було всеодно. Вона пішла далі.
Позаду почулись крокі. Хтось підбіг до неї, вхопив, затиснув рукою рота і знову потяг в темряву. І все почалось з початку…
*****
Вона прокинулась в своєму авто на задньому сидінні від пронизливого дзвінка телефону. Голова паморочиться і вона ледь знаходить сили щоб піднести трубку до вуха.
«Так».
«Доброго ранку леді. Сподіваюсь вам сподобалось. Я взяв з вашого гаманця рівно стільки на скільки ми домовились. До зустрічі…»
Гудки. Вона поклала трубку.